Про Хирів

Слідами битви за Хирів 1918-19 рр.

Зараз Хирів – це маленьке і тихе містечко неподалік від польсько-українського кордону, однак на початку ХХ століття, за часів Австро-Угорщини, це було одне з найважливіших міст Галичини, в якому вирувало життя. Місто було важливим транспортним вузлом, де зустрічалися колії до Перемишля, до Бориславського нафтового басейну та до Угорщини. Тут також діяла елітна чоловіча гімназія “Заклад отців Єзуїтів”, в якому навчались біля 500 учнів з різних куточків Європи.

Кінець І світової війни виявився драматичним для східної Галичини, адже тут розпочалася війна між Польською Республікою і Західноукраїнською народною республікою за приналежність цих земель після розпаду Австро-Угорщини. Військові баталії, які розігралися у Хирові з листопада 1918 року по травень 1919 року, роблять цю битву однією із найважливіших у польсько-українській війні.  

Сьогодні вирушаємо у віртуальну подорож до Хирова, щоб побачити, які сліди протистояння 1918-19 років збереглися у цьому місті.

Вид на Хирів до І світової війни


ЗНАЙОМСТВО З ХИРОВОМ

Хирів виглядає як місто мертвих. На вулицях ні живої душі, тільки собаки бігають у пошуках поживи, будинки зруйновані, без вікон, в них живуть птахи. Так описав Хирів кореспондент часопису “Gazeta Lwowska”, який відвідав місто у травні 1919 року одразу після затяжних боїв.

Звісно, що більш ніж сто років потому слідів тієї руїни не залишилося, а важкі спогади про війну 1918-19 років витіснили куди більші жахіття ІІ світової.

Найперше місце, куди потрапляють ті, хто приїжджає до Хирова, це хирівський вокзал. Ця велична споруда збудована у 1888 році ще за часів Австро-Угорщини і є однією з найгарніших пам’яток Хирова.  

Головний хирівський вокзал, споруджений у 1888 році

Поруч із входом на вокзал зі сторони міста є аж три меморіальні таблиці. Вони були встановлені у 2018 році в 100-ту річницю проголошення ЗУНР. Перша табличка розповідає, що тут були органи влади Західноукраїнської народної республіки, дві інші присвячені стрільцям Української галицької армії, зокрема тим, що поховані на хирівському цвинтарі. 

Саме через наявність залізничного транспортного вузла Хирів мав стратегічне значення у всіх військових конфліктах ХХ століття, а в польсько-українській війні бойові дії в околицях Хирова часто відбувалися на залізниці. 

Меморіальні таблиці Хирівського вокзалу

Через 100 метрів від вокзалу виходимо на історичну площу Ринок, яка зараз називається площа Галицька. Колись у центрі цієї площі стояла ратуша, а стати господарями цієї ратуші бажали обидві сторони польсько-українського конфлікту.

Напередодні І світової війни Хирів був традиційним галицьким містечком, в якому проживали польська, українська та єврейська спільноти. Співвідношення між українськими та польськи мешканцями було приблизно однакове. Поляки правда були в кращому становищі, тому що мали більше представників у владі як у Хирові, так і в цілому в Галичині.

Давня Хирівська ратуша не дійшла до наших днів, а сучасна розташувалася у будівлі з північної сторони площі, одразу біля костелу св. Лаврентія. Пройшовши вулицею між цим костелом і сквером, ми натрапляємо на фігуру Діви Марії на високому кам’яному постаменті. 

Пам’ятник “Ave Maria”

Важко повірити, що цей сакральний пам’ятник має якесь відношення до польсько-української війни, але саме так місцеві мешканці у 1920-их роках вирішили увіковічнити пам’ять про події цієї війни у Хирові.

Цікава подальша історія цього пам’ятника. За часів Радянського Союзу скульптура Діви Марії була зруйнована, але після проголошення незалежності у 1990-их роках жителі Хирова відновили пам’ятник. Теперішня скульптура Діви Марії була встановлена у 2008 році. Зараз це місце більше не асоціюється у місцевих мешканців з польсько-українською війною.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ?

У ніч на 1 листопада 1918 українці встановили контроль над Львовом, який був столицею Галичини. До інших міст східної Галичини були розіслані посланці, щоб разом з місцевими українцями здійснити зміну влади у провінції. Вірогідно, що зранку 1 листопада такий посланець прибув і до Хирова.

Вирушаємо на вулицю Самбірську, де навпроти повороту на вулицю Пастернака є двоповерховий будинок. Після кількох перебудов лише незначні деталі вказують, що цей будинок давній. Тут у 1918 році проживав греко-католицький священик Іван Ольшанський. Саме на його плечі лягла відповідальність здійснити у Хирові встановлення української влади.

Будинок, в якому проживав Іван Ольшанський

1 листопада о полудні Іван Ольшанський разом із синами та зятем Семеном Шкреметком вирушили на вокзал “Хирівська Посада”, де оголосили австрійському коменданту вокзалу, що влада переходить у руки українців. Комендант не став чинити спротиву і погодився передати ключі від складів зброї, які були на вокзалі.

Вокзал “Хирівська Посада” зберігся до нашого часу. Він розташований на передмісті і є давнішим за вокзал у центрі міста. Вокзал “Хирівська Посада” спорудили у 1872 році одночасно із побудовою залізниці. Окрім пасажирського руху він також завжди обслуговував вантажні перевезення.

Вокзал “Хирівська Посада”

Зараз навпроти вокзалу є декілька пар колій, але вже не їздить жоден регулярний поїзд. Немає тут також жодної меморіальної таблички щодо історичної події встановлення української влади у Хирові.

НЕ ВІДДАМО ХИРОВА

Спершу місцеві українці були налаштовані на мирне будівництво нової держави, але вже перші дні показали, що треба готуватися до військових дій.

Найбільшою загрозою для української влади у Хирові був Заклад отців Єзуїтів. Монахи офіційно залишалися нейтральними, але оскільки більшість з них були поляками, то українці не могли розраховувати на їхню прихильність.

Щоб взяти повний контроль над містом, 20 листопада українські військові захопили будівлі Закладу, а більшість Єзуїтів інтернували та відправили у Коломию. Однак ліквідувавши внутрішню небезпеку, українці не встояли перед зовнішньою.

26 листопада 1918 року польські війська завдали удару на Хирів. Українці виявилися не готовими до цього удару і поспішно відступили до Фельштина (зараз село Скелівка). Там українські відділи очолив талановитий воєначальник Антін Кравс, який зміг реорганізувати українські війська і вже 5 грудня відбити Хирів у поляків. Наступ розвивався настільки успішно, що українські війська наблизилися до Перемишля, відсунувши від Хирова лінію фронту.

Проте 20 грудня 2018 року потужний удар польських військ з півночі і з заходу змусив українців знову залишити Хирів і відступити на його околиці, залишаючи місто в оточенні. З цього моменту Хирів опинився на лінії фронту і тут майже щодня відбувалися бої та артилерійські обстріли. 

Штаб українських військ на цьому відрізку фронту розташувався у Глибокій біля Фельштина, а польських у Хирові у будівлях Закладу Єзуїтів. 

Будівля Закладу отців Єзуїтів

Споруду колишнього Хирівського Закладу отців Єзуїтів видно з різних куточків Хирова. Вона справляє враження замку і це не випадково, адже будівля вражає своїми розмірами. Наприклад, довжина фасаду Закладу – 220 метрів, що вдвічі більше ніж Букінгемський палац. Хирівський заклад отців Єзуїтів проіснував до 1939 року, за радянських часів тут була військова частина, а зараз триває реконструкція будівлі і перетворення її на готель. 

Отож, з кінця грудня 1918 року українці вели активні бойові дії під Хировом і здійснювали численні спроби знову здобути місто. На залізниці між Хировом та Фельштином відбувалися запеклі бої за участі броньованих поїздів. Польський штаб у будівлі Закладу Єзуїтів був постійною мішенню української артилерії.  

Варто згадати також, що у Хирівському закладі отців Єзуїтів відбулася одна зі спроб зупинити цю війну. 27 березня 1919 року тут відбулися мирні переговори за посередництвом американського генерала Френсіса Кернана, які однак не увінчалися успіхом.

ДАМОКЛІВ МЕЧ ГОРИ КОШАРКИ 

Поруч із будинком Закладу отців Єзуїтів здіймається гора Кошарки. Протягом всього періоду боїв за Хирів її вершину контролювали українські війська. Поляки натомість мали кілька стратегічних пунктів оборони у лісах на схилах гори. Будь-який успішний удар з Кошарок на польский штаб у Закладі Єзуїтів допоміг би українцям знову встановити контроль над Хировом. 

Вид на Хирів з гори Кошарки

Розуміючи це, українські війська не раз здійснювали атаки на цьому фланзі, але кожного разу поляки відбивалися, хоча декілька разів в критичних ситуаціях розпочинали підготовку до відступу.

Пізніше Заклад Єзуїтів став одним із місць вшанування та зберігання пам’яті про хирівську битву. Тут була встановлена меморіальна таблиця пам’яті полеглих польських воїнів, у мури були вмуровані залишки снарядів, були створені різні меморіальні місця та пам’ятники, а в фондах зберігалися архівні документи. На жаль, майже все це буде знищено в радянський період.

Єдиним пам’ятником, який зберігся до нашого часу є так званий “Розстріляний хрест”. Цей пам’ятник був встановлений у 1929 році на краю широкої поляни приблизно на півдорозі із Хирова на гору Кошарки. Тут була стратегічна позиція польських військ, яка обороняла підступи до Закладу Єзуїтів. 

Розстріляний хрест

Саме на вершині гори Кошарки відбувся вирішальний бій, яким завершилися бойові дії біля Хирова. Зранку, 15 травня 1919 року польські війська розгорнули біля Хирова широкий наступ. Атаку на лівому фланзі на Нижню Вовчу українцям вдалося відбити. Натомість драматичними були бої на правому фланзі на горі Кошарки. 

Наступ польських військ розпочався о 4 ранку. Полякам вдалося вибити українців із трьох добре укріплених позицій на вершині гори, але менш ніж за годину українські війська з допомогою резервів повернули контроль над ними.  Правда ненадовго, нова атака польских військ знову змусила українців відступити. Пізніше вони ще тричі пробували відвоювати попередні позиції, але безуспішно. 

Польські війська захопили гору Кошарки і створили плацдарм для подальшого наступу. Для українських військ поразка під Хировом стала катастрофою, від якої вони так і не оговталися. Поспішно відступаючи в напрямку Турки вони втратили зв’язок із іншими частинами армії, і щоб не здавати військове майно ворогові, відступили до Чехословаччини.  

На найвищій точці гори Кошарки,  у місці, де була одна з укріплених українських позицій і де полягли численні українські бійці, був встановлений великий металевий хрест. Щоб знайти його, треба зайти до невеликого лісу, який вкриває вершину навпроти села Тарнавка (координати 49°29’35.3″N 22°52’06.4″E).

Хрест на місці українських позицій на горі Кошарки

ВІЧНИЙ СПОЧИНОК

Насамкінець відвідаємо хирівський цвинтар, який розташований на горі на північ від Хирова. Цей некрополь став місцем останнього спочинку багатьох бійців, які загинули у хирівській битві.

Парадоксально, але останній бій безпосередньо у місті Хирові відбувся саме на цьому цвинтарі. 14 травня 1919 року українські війська зробили останню спробу захопити Хирів. Їм вдалося безперешкодно пройти Хирівську Посаду, піднятися звідти стрімким схилом на цвинтарну гору і вибити звідти польських військових. Але закріпитися в місті українським військам не вдалося.

У правій частині цвинтаря розташовані дві братські могили  Одна має форму високого кам’яного кургану увінчаного восьмикутним хрестом. На могилі таблиця з написом “Вічна пам’ять і слава героям УГА, полеглим за волю України”. Інша могила займає широку площу і поділена на чотири сектори, посередині яких на невеликому кам’яному постаменті здіймається хрест. Напис на могилі польською мовою звучить “Полеглим оборонцям Хирова у 1918-19 роках”. 

Братські могили на хирівському цвинтарі

Цікаво, що обидві могили розташовані поруч на відстані декількох кроків. Тож ті, хто за життя боровся між собою, були змушені знайти примирення після смерті.

Якщо біля цих могил повернутися у сторону міста, то можна побачити неймовірний краєвид на Хирів та гору Кошарки. Більшість полеглих тут були немісцевими, а походили з різних місць західної України та Польщі. Ці хирівські краєвиди були останнім, що вони бачили у своєму житті.

Після більш ніж 100 років не легко  усвідомлювати, що за цими подіями стоять реальні трагедії реальних людей. 

Богдан Сиванич,
1 листопада 2021

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *